Філософія (варіант 2)

1) У чому полягає відмінність між поняттями задоволення, радість і щастя? Поясніть свою думку.

Всі три поняття означають стан людини. Позитивні емоції. Відрізняються вони рівнем обширності.

• Задоволення - миттєва позитивна емоція, викликана сприятливим перебігом подій, досягнення певної цілі. Задоволення стосується лише конкретної чітко окресленої ситуації. Наприклад: можна бути задоволеним погодою, покупкою, досягненням, отримати задоволення від прочитаної книги чи переглянутого фільму, бути задоволеним життям, собою (хоч останні поняття і є глобальними, вони цілком конкретні й відносно чітко окреслені). Іншими словами, задоволення - це коли щось конкретне відповіло цілком конкретним очікуванням.
• Радість - більш обширна позитивна емоція. Виникає внаслідок значного задоволення чи ряду задоволень. Зазвичай усвідомлення самих задоволень, що спричинили відчуття радості немає, тобто вони залишаються на підсвідомому рівні, тим самим залишаючи людині лише безпричинну й непоясненну, але приємну емоцію - радість. Для прикладу: дивлячись на захід сонця, нас переповнює радість. Причиною цього є задоволення ряду інстинктів, спрямованих на одержання порції тепла та корисного сонячного випромінювання (саме подібні інстинкти змушують нас відчувати радість при погляді на теплі сонячні кольори, адже дитині ніхто не читає лекцій з колористики, і тим не менше, споглядаючи будівлі, осяяні м'яким сонячним промінням, ця сама дитина мимоволі усміхається). Дані задоволення залишаються на підсвідомому рівні, тому зазвичай нам важко пояснити причини своєї радості. Щоб переконатись, що в радості є несвідоме раціональне коріння, повернемось до сонячного проміння. Спраглий подорожній під палючим сонцем не відчуває ніякої радості від споглядання прекрасних ландшафтів, залитих такими приємними в сприятливих обставинах сонячними променями. 
• Щастя - глобальне, всеохопне й ефемерне відчуття, викликане великою радістю. Відчуття повного задоволення всіма елементами буття (всі елементи, що не викликають задоволення, визнаються неважливими й усуваються на задній план в далекі закутки свідомості, тобто дане відчуття, по суті, є глибинним самообманом, що, тим не менше, не  робить його зайвим та непотрібним; це лише означає, що не варто дозволяти надмірному щастю затуманювати здорове раціо).
  Варто зазначити, що щастя може бути не лише емоцією чи відчуттям, а й глобальною характеристикою певних сфер людського життя. Для прикладу, може бути щасливе подружжя, щаслива старість. В даному випадку, щастя - це значне переважання позитивних моментів у певній сфері. Однак, таке розуміння щастя не вписується в ряд із задоволенням і радістю, оскільки перші два поняття означають емоції, а щастя (в даному випадку) є раціональною оцінкою певної ситуації.

2) Що таке свобода? З чого починається свобода людини і де вона закінчується? Чому?

Свобода — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності (Вікіпедія).

Дане поняття може вживатись виключно в контексті відносин між кількома інтелектуальними одиницями. Для прикладу, самотнього (в найглобальнішому плані) індивіда, себто Бога (згідно з уявленнями про Нього, усе є Ним і з Нього все походить, таким чином, немає нічого, що б могло стояти з Богом на одному рівні, аби хоч якось впливати на Нього), не можна вважати таким, що наділений свободою, адже немає жодного іншого інтелектуального створіння, що могло б Йому цю свободу дати, чи її в Нього забрати. Так само й нездатність людини літати не може вважатись обмеженням свободи, адже нема того, хто б її власне обмежував (хіба якщо розглядати крила як дар Творця, а їх відсутність – як Його небажання посприяти нам в наших вічних прагненнях до польотів).

Таким чином, поняття «свобода» передбачає обов’язкову наявність суб’єкта (того, хто свідомо чи несвідомо надає цю свободу) та об’єкта (того, кому ця свобода надається). Для прикладу, свобода слова: суб’єкт – держава, об’єкт - народ в цілому та людина зокрема. Вроджена здатність говорити не є свободою, адже тут відсутній суб’єкт (знову ж таки, якщо не розцінювати це як дар Вищих сил).

Живучи в суспільстві, ми нерозривно зв’язані такою густою сіткою взаємовідносин, що постійно (зазвичай мимоволі) стаємо то об’єктами, то суб’єктами певної свободи. Більше того, дуже часто, реалізуючи свою свободу, ми утискаємо чиюсь. Наприклад: людина А має пиріжок. Вона кладе його на стіл, де цей самий пиріжок знаходить людина Б і хоче його з’їсти. В даній ситуації, той, хто з’їсть пиріжок, утисне свободу іншого. Тому виникає закономірне питання: чия свобода повинна бути зверху.

Історичний розвиток сформував у суспільній свідомості систему моралі, що породила уявлення про те, що правильно, а що ні, а отже й створила уявлення про право. Право власності, право на життя і т.д. є самою основою цієї ж системи моралі. Керуючись термінологією Канта, дані права можна сприймати як апріорі (принаймні, саме таке місце вони займають в нашій свідомості), тобто логічного підґрунтя вони не потребують.

Отже, повертаючись до вищезгаданої «пиріжкової» моделі правових відносин і керуючись уявленнями про право власності, доходимо висновку, що саме людина А має право з’їсти пиріжок, тобто, в даній ситуації, реалізація її свободи є пріоритетною.

Важливим є той факт, що дана модель діє за умови, що А = Б, тобто за умови якісної рівності обох людей (рівноправ’я). Якщо ж А ≠ Б, потрібно враховувати суспільний устрій, як приклад глобального втілення існуючою системи моралі. Для прикладу, в умовах феодалізму, для якого характерна відсутність рівності особистих прав представників різних суспільних груп, при А < Б (наприклад: А – селянин, Б – монарх), пріоритетною є реалізація свободи людини Б, адже її високе соціальне становище нівелює право власності людини А, котра, певною мірою, може вважатись власністю людини Б. Натомість, в умовах демократії, формується нова система моралі, в якій особисті права кожної людини не залежать від соціального становища, таким чином, яким би не було співвідношення між А та Б, саме право власності є першочерговим (і єдиним) аргументом в розв’язанні даної моделі.

Таким чином, свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої. Власне право і є уявленням про те, чия свобода в певній ситуації повинна бути захищена, а чия утиснена.

3) За якими ознаками людина розрізняє красу і потворність? Існують чи ні абсолютна краса і абсолютна потворність? Чому?

Найпростіша функція нервової системи живих істот – пов’язування певних груп елементів (подразник – потенційна небезпека – реакція). Таким чином, утворення асоціативних груп є самою основою діяльності нашого мозку.

Прекрасне – те, що на глибинному рівні асоціюється з чимось сприятливим.
Потворне – несприятливим.

Важко сказати, за якими ознаками розрізняється краса та потворність, адже дана оцінка проходить на підсвідомому рівні. Ми просто відчуваємо позитивні або негативні емоції при погляді на ті чи інші речі. Саме це і є основним критерієм.

Варто зазначити, що кожна людина проходить індивідуальний шлях розвитку, набираючись індивідуального досвіду, який формує індивідуальну систему асоціативних груп. Таку систему ми називаємо смаком, навіть наголошуємо на її індивідуальному характері, кажучи, що смак у кожного свій.

Саме тому, не існує ні абсолютної краси, ні абсолютної потворності. Адже кожен об’єкт викликає величезний ряд асоціацій, система котрих, як відома, у всіх різна. Таким чином, навіть якщо штучно створити певний об’єкт, передбачивши кожен  критерій, за яким його оцінюватиме людський мозок, кожною людиною він сприйматиметься по-різному, бо не існує ніяких загальноприйнятих еталонів краси чи потворності.

Отже, Муза в кожного своя.