Як добро має перемагати в нашому недоброму світі?

Питання несправедливості світу піднімається ще з допотопних часів. Вже Адам, бувши вигнаним з Едему, нарікав на тяжку й безпросвітну долю. Що вже й казати про суспільну несправедливість, що вперше отримала своє втілення в особах Каїна й Авеля. Євреї поневіряються в Єгипті, після чого ангел во ім'я справедливості масово винищує немовлят, аби висловити єгиптянам Господнє "фе". Рідні брати продають в рабство Йосифа. Ведмедиця роздирає сорок дітей за насмішку над пророком. Страсті Христові. Переслідування перших християн. Переслідування нехристиян. Свята інквізиція. Хрестові походи. Список можна продовжувати, однак нічого суттєво нового не буде. Все це творилось во ім'я добра й справедливості, натомість, стало прикладом кровожерливої жорстокості нашого світу. Кажуть, на нас чекає пекло, але не все так погано... ми вже там. Ми вже горимо у вічному вогні несправедливості, ненависті, жорстокості й безнадії. Причому, що цікаво, ми самі є горючим для цього полум'я. Іншими словами, ми самі розпалюємо багаття, на якому нас повільно просмажують. Отже, теоретично, можна припинити цей процес. Проблема в тому, що на одному вогнищі смажиться все суспільство вцілому. Протистояння одного індивідуума не здатне нічого змінити. Лише загальний спротив, лише спільні зусилля здатні виправити ситуацію, піднісши нас до самого Олімпу.
Безрезультатність боротьби окремого індивідуума з несправедливістю світу є провідною ідеєю роману Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Все життя, Чіпка горить в полум'ї жорстокості, намагаючись відшукати в ньому прохолодну водойму "правди", однак, чого й треба було чекати, сам стає найгарячішою точною того самого полум'я. "Скрізь неправда... Скрізь! Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї... Втекти від неї. Плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знов падаєш... Коли б можна, - увесь світ виполонив, а виростив новий... Тоді б, може, й правда настала!..".