Однією з основних відмінностей людини від інших тварин є здатність заглядати в майбутнє. Ми можемо уявляти, яким буде завтрашній день, будувати на нього плани. Саме створення планів і їх втілення перетворили наше життя з простого існування на рух вперед. І хоча, загалом, воно не має конкретної мети, наше життя наповнене невпинними процесами постановок цілей і спроб їх реалізації.
Завдяки здатності абстрактно мислити наша уява виходить далеко за рамки реальних можливостей. Саме тому не всі наші плани вдається реалізувати, а деякі є настільки захмарними, що саме питання їх реалізації навіть не постає в нашій свідомості. Таким чином, процеси планування майбутнього можна поділити на дві групи: фантазії та мрії.
Фантазією є форма планування, яка завдяки добре розвиненій уяві відходить від реальних можливостей настільки далеко, що на свідомому рівні ми навіть не розглядаємо способів її реалізації.
Мрії відрізняються від фантазій тим, що є достатньо реальними, щоб допускати імовірність їх здійснення, хай навіть невелику. Мрії, крім постановки мети, передбачають певний шлях її досягнення. Ідучи цим шляхом, ми маємо цілком реальну можливість здійснити свою мрію. Однак реалізація потребує певних зусиль, в той час як сам процес мріяння цього не передбачає. Він відбувається спонтанно, не потребує від нас ні самовіддачі, ні старанності. Цей процес можна порівняти хіба з диханням: доки ми живі, ми мріємо, безперервно і неконтрольовано. Мрії - необхідний елемент нашого існування. Це повітряні замки, будуючи які, ми не докладаємо жодних зусиль. Але жити в такому замку неможливо. Необхідно реалізувати його, перетворити в справжній, копати рови, тягати каміння. Це важко, тому зазвичай ми опускаємо руки і обмежуємось тою напіврозваленою халупкою, якою є наша реальність. Саме тому більшість мрій так і залишаються повітряними. Однак не варто забувати, що всі мрії здійсненні. Одні легше, інші важче, але їх можливо досягнути. Доклавши певних зусиль, поборовши свою лінь, можна збудувати всі омріяні замки. Бо ми самі є господарями свого життя і творцями свого раю.
субота, 27 жовтня 2012 р.
Єдина справжня розкіш - це розкіш спілкування
Людина - суспільна істота. Скільки б ми не оспівували романтику відлюдності, потреба в суспільстві закладена в самій нашій природі. Візьмемо так званий стадний інстинкт. Він є наочним прикладом того, як людина схиляється до вибору більшості, часто, відкидаючи власний. Це при тому, що інстинкт самозбереження у всіх живих організмів є незаперечно пріорітетним, а рішення, згенеровані мозком кожної мислячої особи, підкоряючись згаданому інстинкту, спрямовані, в першу чергу, саме на її індивідуальне благо. Чому ж тоді, інстинктивно, ми схиляємось до рішення, в якому першочерговість наших персональних інтересів поступається загальним?
Інсинкт - геніальний задум природи (йдеться про Вищий інтелект, тут і далі, звертатимемось до нього в образі природи), який не дає нам зробити певний вибір, що суперечить набору базових функцій, визначених для нас цією ж природою. Основні такі функції: вижити, дати потомство і забезпечити його виживання (не будемо заглиблюватись у філософські проблеми циклічності і безрезультатності даних функцій). Таким чином, завданням будь-якого інстинкту є збереження і продовження життя. Очевидно, метою суспільних інстинктів є подолання принципу "вбивства заради виживання". На відміну від багатьох "нижчих" істот, в наш ряд пріорітетів, окрім забезпечення власного блага, входить так звана "допомога ближньому". Принцип такої масової взаємопідтримки не дає її суб'єктам винищувати один одного, чим суттєво збільшує імовірність їхнього виживання. Зі всіх вищенаведених фактів, робимо висновок, що суспільні інстинкти є необхідною складовою нашого існування. Ідучи проти них, ми підриваємою принципи власного благоустрою, створені для нас природою.
Для того, щоб змусити нас підкорятись інстинктам, природа ввела в наш організм досить цікаві функції. Ми відчуваємо біль, засунувши руку в вогонь (забезпечення інстинкту самозбереження), відчуваємо статевий потяг до осіб протилежної статі (інстинкт продовження роду), переживаємо за своїх дітей (інстинкт збереження потомства), і нарешті, ми відчуваємо потребу спілкування (забезпечення суспільних інстинктів). Таким чином, потреба спілкування є однією з найбільших потреб людини, оскільки забезпечує виконання одного з найнеобхідніших базових інстинктів.
В літературі проблема спілкування яскраво розкривається в найзнаменитішому творі Даніеля Дефо "Робінзон Крузо". Головний герой двадцять вісім років провів на безлюдному острові, будучи повністю відрізаним від суспільства. Він зумів забезпечити усі свої приробні потреби, окрім єдиної - спілкування. Саме його відсутність найбільше надокучає Робінзону. Його відчайдушні спроби розмовляти з папугою чи з місцевим дикуном (йдеться про П'ятницю, і в даному випадку, спроби не були марними), регулярне читання Біблії, свідчать про повний переворот системи цінностей, в якій (якщо не брати до уваги основні потреби існування - їжу і т.д.) потреба спілкування зайняла пріорітетне місце, витіснивши на задній план всі інші потреби, цінність яких, за відсутності суспільства блякла подекуди, не залишаючи й сліду. Ось як Робінзон відгукується про знайдені гроші (такі потрібні в суспільстві й такі зайві за його відсутності): "Непотрібний мотлох! Нащо ти мені тепер? Ти й того не вартий, щоб нахилитися й підняти тебе з підлоги...".
Інсинкт - геніальний задум природи (йдеться про Вищий інтелект, тут і далі, звертатимемось до нього в образі природи), який не дає нам зробити певний вибір, що суперечить набору базових функцій, визначених для нас цією ж природою. Основні такі функції: вижити, дати потомство і забезпечити його виживання (не будемо заглиблюватись у філософські проблеми циклічності і безрезультатності даних функцій). Таким чином, завданням будь-якого інстинкту є збереження і продовження життя. Очевидно, метою суспільних інстинктів є подолання принципу "вбивства заради виживання". На відміну від багатьох "нижчих" істот, в наш ряд пріорітетів, окрім забезпечення власного блага, входить так звана "допомога ближньому". Принцип такої масової взаємопідтримки не дає її суб'єктам винищувати один одного, чим суттєво збільшує імовірність їхнього виживання. Зі всіх вищенаведених фактів, робимо висновок, що суспільні інстинкти є необхідною складовою нашого існування. Ідучи проти них, ми підриваємою принципи власного благоустрою, створені для нас природою.
Для того, щоб змусити нас підкорятись інстинктам, природа ввела в наш організм досить цікаві функції. Ми відчуваємо біль, засунувши руку в вогонь (забезпечення інстинкту самозбереження), відчуваємо статевий потяг до осіб протилежної статі (інстинкт продовження роду), переживаємо за своїх дітей (інстинкт збереження потомства), і нарешті, ми відчуваємо потребу спілкування (забезпечення суспільних інстинктів). Таким чином, потреба спілкування є однією з найбільших потреб людини, оскільки забезпечує виконання одного з найнеобхідніших базових інстинктів.
В літературі проблема спілкування яскраво розкривається в найзнаменитішому творі Даніеля Дефо "Робінзон Крузо". Головний герой двадцять вісім років провів на безлюдному острові, будучи повністю відрізаним від суспільства. Він зумів забезпечити усі свої приробні потреби, окрім єдиної - спілкування. Саме його відсутність найбільше надокучає Робінзону. Його відчайдушні спроби розмовляти з папугою чи з місцевим дикуном (йдеться про П'ятницю, і в даному випадку, спроби не були марними), регулярне читання Біблії, свідчать про повний переворот системи цінностей, в якій (якщо не брати до уваги основні потреби існування - їжу і т.д.) потреба спілкування зайняла пріорітетне місце, витіснивши на задній план всі інші потреби, цінність яких, за відсутності суспільства блякла подекуди, не залишаючи й сліду. Ось як Робінзон відгукується про знайдені гроші (такі потрібні в суспільстві й такі зайві за його відсутності): "Непотрібний мотлох! Нащо ти мені тепер? Ти й того не вартий, щоб нахилитися й підняти тебе з підлоги...".
Підписатися на:
Дописи (Atom)