Чи можна бути щасливим в нещасливому суспільстві?

Прислів'я мовить: "Моя хата скраю - нічого не знаю".

Дехто вважає, що можна жити, не переймаючись чужими клопотами, суспільними проблемами, а віддавши себе служінню сім'ї, дбаючи про благополуччя своїх близьких і рідних. Багато ж хто переконаний, що повноцінним є життя з турботою про інших.

Як має ставитися до цього людина, прагнучи до щасливого життя?

На мою думку, лише турбуючись про інших і переймаючись суспільними проблемами, можна збудувати щасливе життя. Кожен сам творець свого щастя, і цей індивідуальний акт творіння вимагає далекоглядності та всеохопності. Спробую навести кілька аргументів на підтвердження своєї позиції.

По-перше, наше життя нерозривно зв'язане з життям наших сусідів та співвітчизників. Іншими словами, те, що сьогодні відбувається в державі, завтра відбуватиметься в твоєму домі. Лише вирішення суспільних проблем дає впевненість у щасливому майбутньому. Тут на допомогу нам приходить скарбниця української літератури. Згадаймо кіноповість Олександра Довженка "Україна в огні". Сини Купріяна Хуторного тікають з поля бою, посилаючись на те, що "броня тонка". Дезертирство дало хлопцям можливість повернутися додому й тим самим врятувати собі життя. Але ось уже за кілька днів юнаки змушені стати до лав поліції, а в перспективі - убити власного батька. Піклуючись лише про власні інтереси, вони накликали на себе та своїх близьких ще більшу біду. Натомість, чудовий приклад громадянської позиції подав нам Іван Франко у своєму вірші "Гімн": "Дух, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю... Міліони радо йдуть, бо се голос духа чуть... І де тільки він роздастся, щезнуть сльози, сум, нещастя... не ридать, а здобувати. Дітям хоч, як не собі, кращу долю в боротьбі." Саме ці слова мають стати заповіддю кожного свідомого громадянина. Адже тільки така людина, свідома й активна в громадському житті, має право на щастя.

По-друге, лише спільними діями можна досягнути поступу. Лише згуртований народ має право називатись нацією. Пригадаймо історію: українці, що багато століть поневірялись в ярмах іноземних загарбників, таки здобули право на незалежність. Хіба не єдність допомогла нашому народу здобути власну державу? Варто згадати події шістдесятих років, коли під час прем'єри фільму Параджанова "Тіні забутих предків" українські поети-шістдесятники висловили свій протест щодо дій влади. Лише самовідданість і єдність письменників допомогли їм привернути увагу світової громадськості до важливих проблем. Подібні злагоджені дії українського народу, в кінцевому підсумку призвели до того, що на референдумі щодо питання незалежності України більш ніж дев'яносто відсотків українців проголосували "за".

Отже, лише активність і єдність усіх членів громади є запорукою особистого щастя кожного з нас.