Чи варто в наш час бути романтиком?

Бути романтиком - елемент характеру. Це доля, покликання, дар, прокляття й діагноз. Це не те, що можна для себе обрати, як одяг, це щось, з чим ми народжуємось. Певна характеристика людини, як музичний слух чи колір волосся. Отже, зовсім недоцільно говорити про те, чи варто бути романтиком, оскільки, в даному випадку, від нас нічого не залежить. Ми лише актори, які грають за сценарієм, написаним для них Вищими силами, котрі, власне кажучи, і є власниками всього нашого Театру. Ми перебираєм на себе роль Творця, намагаємся приймати рішення, які насправді приймати не нам. Вносимо деструкцію в "сценарій", замість того, щоб довіряти Всемогутньому й Всесильному Батькові. Замість того, щоб просто лягти на Його руки й дати нести себе прямо до раю, ми зриваємось і біжимо "поперед батька (Батька) в пекло". Погляньмо на життєві принципи Наума Дрота (героя твору Григорія Квітки-Основ'яненка "Маруся"): "...його (себто Божа) воля святая! Він зна, для чого що робиться.", "...у бога все готово, його свята воленька!".
Але не всі народжені бути маріонетками. Ніколи не досягне висот той, хто вважає себе рабом (хай навіть Божим). 90% успіху залежить від самосприйняття (віри в себе). Той, хто звик підкорятись чужим рішенням, не зможе приймати власні й нав'язувати їх іншим. Маси йдуть за "пастирями", а не за "вівцями". "Вівці" покірні й слабкі. Вони приречені бути рабами, яким, як відомо, нема місця на Олімпі.
Висновок: Рабів до раю не пускають. Романтиками народжуються, це правда. Однак, не варто, вдаватись до такої звичної нам абсолютизації. Люди міняються. В кінцевому підсумку, "вівці" залишаються тими, ким народились, тоді як "пастирі" створюють себе самі. Бути творцем чи творінням... Вибір за тобою.